Шановні колеги!
Тому мета сучасного професійно –
технічного освітнього процесу - не тільки сформувати в учнів та вихованців
необхідні компетенції, дати знання з
різних предметів,професій, а й виховати громадянина, сім’янина, професіонала,
патріота; інтелектуально розвинену, духовно і морально зрілу особистість,
готову протистояти викликам глобалізації життя.
Ефективність організації позаурочної та
виховної роботи значною мірою залежить від майстерно проведених виховних
заходів, різних за змістом, формою проведення, кількістю учасників.
Педагогічна майстерність неможлива
без активного застосування різноманітних форм виховної роботи. Форма виховання – це спосіб організації
виховного процесу, що відображає внутрішній зв’язок його елементів і
характеризує взаємовідносини педагогів і вихованців. Ефективність
організаційних форм залежить від умілого використання методів досягнення
визначених цілей.
Форми організації виховного процесу
мають бути оригінальними, творчими, науково обґрунтованими, майстерно
сконструйованими. В основу їх класифікації в педагогіці покладено передусім
кількість учасників виховної дії. Відповідно форми організації виховних заходів
поділяють на три групи: масові, групові та індивідуальні.
Досконало підготовлені та
майстерно проведені масові заходи є ефективною формою виховної роботи. Вони
сприяють створенню піднесеного, радісного настрою у вихованців, формуванню в
них організаторських здібностей, розвитку пізнавальних інтересів, практичних
умінь і навичок. Завдяки їм і педагоги мають змогу виявити свій професіоналізм,
комунікативні, креативні і конструктивні уміння і навички. Ефективність масових
заходів залежить не лише від вдало обраної форми проведення, а й від методів і
прийомів його підготовки, врахування вікових та індивідуальних особливостей
вихованців, дотримання правил техніки безпеки.
У данному розділі ми
зупинимось на методиці підготовки та проведення масових заходів, а також
запропонуємо вам, шановні колеги, кращі виховні доробки педагогів училища.
вихователь Мельник Л.С.
Школа морального виховання
"Живіть з Вірою, Надією, Любов'ю"вихователь Мельник Л.С.
Школа військово - партіотичного виховання
" Мужність і відвага через покоління"вихователь Тимкович Т.Л.
"Україна обирає мир!" класний керівник Жданюк С.М.
Школа громадянського виховання
Сценарій
урочистої лінійки,
присвяченої Дню народження Т.Г.Шевченка
« Відомий – невідомий
Кобзар»
09.03.2016 р.
Мета:
згадати
про значення постаті Т. Шевченка як національного генія-пророка;
- показати величезну роль Шевченка в українському національному відродженні;
- розкрити значення його творчості та вплив на формування національної свідомості;
- удосконалювати вміння самостійно опрацьовувати матеріал, систематизувати його за допомогою технічних засобів;
- виховувати почуття патріотизму та громадянської свідомості.
Заступник
директора з НВР: 9 березня вся Україна святкує День народження Тараса Григоровича Шевченка –
поета, художника, мислителя, палкого патріота України.
Кожна нація, якій пощастило відкрити і
висловити свою творчу ідентичність, своє глибинне самопізнання, базу
національної культури, осягнула це могутнім словом свого національного пророка.
Серед тих щасливих, вибраних народів є і ми, українці. І ось чому.
Поляки дістали Міцкевича, німці – Гете,
англійці мають Шекспіра, італійці – Данте. Росія гордиться своїм Пушкіним, а
ми, українці – Тарасом Шевченком. Він, безсмертний Тарас, для нашого народу –
явище унікальне, неординарне. Тому все, що з ним пов’язане, дороге нам і рідне.
Але постать Кобзаря досить часто настільки покрита таємницями та міфами, що за
нею досить важко побачити звичайну людину, яка колись так само кохала і
зраджувала, боялась і ненавиділа.
То яким же був Тарас насправді?
Учень1:
У творах Шевченка
Гірка правда розкрита,
Бо наша країна сльозами полита…
Писав він про те,
Що в душі наболіло,
І мріяв, щоб сонечко
Завжди нас гріло!
Він прагнув відкрити
Нам з вами очі!
Учень2:
З тих пір пролетіли незлічені ночі…
Мабуть, його мрії
Все ж не здійснились,
І очі в нас на цей час
« не відкрились»!
І все ж у душі ще тліє надія,
Що все ж таки збудеться генія
мрія…
Заступник
дир. з НВР. Він був стильним і елегантним,
випереджав мислення своїх сучасників щонайменше на півстоліття, був вродженим
аристократом. Такого Тараса Шевченка ми майже не знаємо.
Радянська ідеологія
сфальшувала усе: його біографію, “Кобзар”, листи і навіть щоденник. То ким ж
насправді був чоловік, якого ми називаємо Тарас Шевченко?
Учень
3: МІФ 1. Шевченко — атеїст
Найперший міф
радянської влади — Шевченко – атеїст. За комуністів у “Кобзарі” усі згадки про
Бога безжально перекручували, або ж виривали із контексту.
Тарас виріс на народній
релігійності, брав участь у церковних обрядах. Навіть на засланні його
настільною книгою було Євангеліє. А вільнодумство перейняв уже від європейської
епохи просвітництва. Він не заперечував Бога, але вів із ним полеміку.
Учень4:
МІФ 2. Шевченко — безродний кріпак
Тарас мав вільні думки,
навіть будучи кріпаком. Був вродженим аристократом.
Одиниці на той час
могли похизуватися такою доброю освітою у Петербурзькій академії. Шевченко
першим в Російській імперії отримав звання академіка гравюри.
У Тараса Шевченка є
твори, які свідчать про його інтелект, який випереджав його сучасників. Він
один із перших по-своєму переписав біблійні і античні сюжети.
Учень
1: МІФ 3. Шевченко — затворник
Тарас був веселий і
товариський. У своєму щоденнику поет писав, що майже ніколи не залишався
наодинці, щодня відвідував музеї, театри, прийоми.
Навколо нього часто
збиралися жінки, він їм подобався своєю оригінальністю. Мав багато друзів,
любив співати, був бажаним гостем і навіть дружбою на весіллях.
Учень2:
МІФ 4. Шевченко — старомодний дідуган
Насправді художник
одягався дуже модно, бо ж крутився у вищих колах Петербурга. Стиль Шевченка
оцінили сучасні художники костюмів.
Заступник
дир.. з НВР: Такі стереотипи були потрібні
радянській ідеології, аби маніпулювати патріотичними почуттями українців. Та
насадити їх не вдалося, бо виросло уже нове покоління сучасних українців, які
духовно походять саме від Тараса Шевченка.
Учень3:
Не малюйте Шевченка плебеєм
У кріпацькій пошарпаній
свиті.
Я в нім бачу лише
Прометея
У одежі, із сонця
відлитій.
Лиш володаря дум
України,
Що піднісся на грані
столітні,
Щоби сіяти правду
невпинно,
Щоб вогнем у віках
пломеніти!
Заступник
дир. з НВР. А зараз давайте разом перегорнемо сторінки життя
українського пророка Шевченка. І, можливо, ми з вами зможемо відкрити свого, ні
з ким незрівняного Шевченка.
Учень
4:
ДИТИНСТВО ТА ЮНІСТЬ ПИСЬМЕННИКА.
Т.Г.
Шевченко народився 9 березня 1814 р. в селі Моринцях, Звенигородського повіту,
Київської губернії, в сім'ї селянина-кріпака. Рано втративши матір, а потім і
батька, він з дитинства зазнав багато горя, відчув на собі весь тягар
кріпацтва.
Деякий час Шевченко був у навчанні в
дяка-вчителя на становищі школяра - "попихача". Вже у ті роки в нього
виявляється великий потяг до малювання. Після невдалих спроб знайти собі в
сусідніх селах учителя малювання, Шевченко повертається до свого села і стає
наймитом у попа.
Коли Шевченкові йшов 15 рік, його взяли
за слугу-козачка до молодого пана Енгельгардта. Разом з паном Шевченко їде до
Києва, а потім живе у Вільно і в 1831 р. приїжджає до Петербурга. На 18-му році
життя Шевченка законтрактовано до цехового майстра живопису Ширяєва. Випадково
знайомиться він з художником І. Сошенком, а через нього — з відомими
художниками й письменниками: К. Брюлловим, В. Жуковським, О. Венеціановим. Є.
Гребінкою та ін. 22 квітня 1838 року Шевченка викуплено у пана Енгельгардта за
2500 крб. асигнаціями. Молодий художник стає вільним слухачем Академії
мистецтв, одним з улюблених учнів і товаришів К. Брюллова.
Заступник
дир. з НВР: ЗОВНІШНІСТЬ
У молодості Шевченко вдягався дуже модно. Про зачіску не вельми
дбав. Голив вуса, але залишав негусті бакенбарди. Був середнього зросту, але
міцної тілесної будови. Широкі плечі, широка талія й легка сутулість надавали
його поставі того особливого характеру , що росіяни називають
"угловатостью"; у руках його не було гнучкості, граційності. На
смаглявому обличчі – ледь помітні сліди віспи. Русявий. На перший погляд,
обличчя його видавалося звичайним, але кожного, хто хоч трохи приглядався до
нього, чарували невеликі, але виразні сірі очі, що світилися надзвичайним
розумом і дивною добротою.
Учень 1: ВДАЧА.
Ось як згадують про Шевченка сучасники: "Своєю простотою,
сердечністю, однією своєю появою мимоволі прив’язував до себе всіх: від малого
до великого…", "Його трохи незграбні, але зовсім не вульгарні манери,
проста мова, добра, розумна усмішка, все якось притягувало до нього й залишало
враження старого знайомства, старої приязні, при якій всі церемонії робилися
зайвими", "Він був надзвичайно ласкавий, м’який і наївно довірливий
до людей, в усіх він знаходив щось добре й захоплювався часто людьми, що не
були його варті. Сам же він впливав на інших якось чарівливо, всі любили його,
навіть слуги".
Учень2: ТАЛАНТ
Свої поезії Шевченко писав з надзвичайною легкістю – наче жартома:
міг не тільки слухати при цьому розмови присутніх, а й сам брати в них участь.
Шевченко був академіком гравюри Петербурзької академії мистецтв. Він залишав по
собі багату спадщину: сотні закінчених картин олією, сепією та аквареллю, понад
30 офортів, близько 1300 малюнків. До того ж, не все збереглося. Шевченко був
віртуозом інтимного співу. Мав добрий слух, невеликий але гарний голос. Знав
безліч українських пісень. Часто співав соло, а свою улюблену "Зіроньку"
виконував так, що загіпнотизовував слухачів. Окрім того, був талановитим
оповідачем і прекрасним декламатором. Запальний театрал і приятель
найвидатніших акторів – свого часу, під час солдатчини він проявив блискучі
акторські здібності.
Учень3: Не нарікаю я на Бога,
Не нарікаю ні на кого.
Я сам себе, дурний, дурю,
Та ще й співаючи. Орю
Свій переліг — убогу ниву!
Та сію слово. Добрі жнива
Колись-то будуть. І дурю!
Себе-таки, себе самого,
А більше, бачиться, нікого?
Орися ж ти, моя ниво,
Долом та горою!
Та засійся, чорна ниво, волею ясною!
Заступник дир.. з НВР: ОТОЧЕННЯ
Друзями Шевченка були відомі культурні й мистецькі діячі Росії.
Так, він переселився до відомого художника Карла Брюлова, щоб опікуватися ним
під час хвороби, викликаної любовною драмою. Шевченко був серед небагатьох
приятелів автора прославленого полотна "Останній день Помпеї".
Геніальний актор Щепкін настільки любив Шевченка, що 70-річним спеціально
приїхав на зустріч до Тараса Григоровича у Ніжній Новгород. Для вже поважного
старця це був справжній подвиг. Ніхто з таким ентузіазмом не приймав
Шевченкових творів і не декламував їх, як цей видатний актор Росії. Відомий
історик Микола Костомаров, який був з поетом у близьких стосунках, під час
похорону Шевченка почав промовляти, але, схвильований, заридав і пішов геть.
Шевченко був у
дружніх стосунках з усією українською елітою – Кулішем і Гулаком –
Артемовським, гребінкою і Марко Вовчок, Квіткою Основ’яненком і Максимовичем.
Учень4: СЛАВА
В Україні Шевченко мав таку велику популярність, що поміщики
навперейми запрошували його в гості, а коли поет входив до зали, то всі
присутні стовплювалися при вході, і навіть чванькуваті пані, що інакше не
розмовляли, як по – французки, очікували його появу з великою цікавістю. Він був
предметом загальної уваги і захоплення.
Повертаючись
пароплавом із заслання, недавній рядовий Шевченко мешкав у каюті самого
капітана і був постійним гостем подорожуючих мільйонерів. Уся петербурзька
еліта: найславетніші вчені, письменники, політичні діячі, митці, артисти,
композитори, колишні політичні вигнанці і в’язні, модні красуні, аристократи й
студенти, урядовці усі вони строкатим і галасливим натовпом після заслання
оточили Шевченка, не даючи йому ні відпочити , ні зайнятися своїми справами.
Його мало не носили на руках.
Про його популярність
свідчить і те, що автопортрет Шевченка купила дядина царя Олександра ІІ, велика
княгиня Олена Павлівна, вдова царевого дядька, а один з офортів - граф
Олександр Іваров, син колишнього міністра освіти.
Учень1: Він був поетом волі в час неволі,
Поетом доброти в засиллі зла.
Була у нього надзвичайна доля,
Та доля Україною була.
Заступник дир.. з НВР. Кохання.
Шевченко мріяв про тихе родинне життя на своїй Україні. І в його
житті були жінки, яких він кохав. У його віршах живе навічно
рання, майже дитяча прихильність до дівчинки-кріпачки Оксани Коваленко, на три
роки старшої від нього. Дуся
Гусиковська — друге вже юнацьке кохання, овіяне чарівністю чужогоміста, чужого
народу і чужої мови. І дитяча прив’язаність
до Оксани Коваленко, і юнацьке кохання до Дусі Гусиковської були тільки
прелюдією до того справжнього почуття, яке Шевченко пережив у дорослому віці.
Про найдорожче мовчать, і він мовчав, ховаючи свою таємницю десь на дні… -
Г а н н а З а к р е в с ь к а
Якби зустрілися ми знову,
Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тойді б промовила мені?
Ніякого. І не пізнала б.
А може б, потім нагадала,
Сказавши: «Снилося дурній».
У цей же час поруч була інша, готова віддати поетові своє життя,
розділити страждання і горе. І не хто-небудь — княжна Рєпіна. Миловидна,
енергійна, розумна дівчина, багата, знатна дочка ліберального вельможі.
Дитинство Рєпіної минуло при європейських дворах. Але що робити, серцю не
накажеш, і вона стає йому другом.
Останнім коханням Т.Шевченка стала Ликера Полусмак. Ця любов
обернулася для поета моральною трагедією. Вибір був невдалий – вільнонаймана
служниця петербурзького дворянина О.Макарова Ликера не вкладалася в рамки
жінки-невільниці. Це був пустоцвіт, пристосуванка, дівчина-метелик, який сам не
знає, куди летить і чого хоче. Вона, напевно, й близько не уявляла, з ким звела
її доля.
Бог їй суддя. Та за життя Ликера й сама, мабуть, не раз каялася,
що так зробила, що послухала співчувальників, які шепотіли: «Ти молода, вільна,
гарна, а він старий, каторжник, проти царя».
Вона пішки прийшла з
Петербурга в Канів спокутувати гріхи. Кожного дня вдосвіта, одягнена у все
чорне, ходила на Чернечу гору, молилася, плакала, просила: “Прости мене,
Тарасе!” А сторож гнав: “Іди, звідки прийшла!” Не йшла. Думала, хоч після
смерті бути похованою коло Шевченка. Її заяву підняли на сміх. Тоді сама собі
зробила присуд: купити клаптик землі під горою, в ногах Кобзаря, щоб бути там
похованою.
Учень2: ГРОШІ
Гроші Шевченка не трималися. Маючи великі суми, витрачав їх, сам
добре не знаючи, як і куди. Не вмів бути ні ощадливим, ні розпоряджатися
грішми. Часто необережно позичав і ставав жертвою ошуканців. Заходячи до міста,
завжди брав гроші для жебраків. Якось не замислюючись, всунув у руку старцеві
золотого імперіала. Переляканий небувалою щедрістю, той відмовився від такої
суми.
У Kиєві служниця
перучи Шевченкові хустки, знайшла позав’язувані у вузликах гроші. Поет ніяк не
міг пригадати, коли і за яких обставин туди їх заховав. У неділю за ці
"дурні якісь гроші" він справив банкет для дітвори з цілої околиці.
Учень
3: ОСТАННІ ДНІ ПОЕТА
Про своє фізичне здоров’я Шевченко дбав мало. А воно було дуже
надірваним ще в часи заслання. Окрім того, був рідкісним працелюбом. Уже
наприкінці вересня 1860 року стало помітно, що поет вельми хворий. Однак він
про це нікому не говорив і весь віддавався праці. лише 23 листопада поскаржився
лікарю на біль у грудях. Той порадив не виходити на двір. Домашній карантин
Шевченко витримав до Різдва. Казав: "Щоб і на Різдво не виходити? А кутя?
А узвар? Ні, не всиджу: колядувати хоч рачки полізу до куми! Це колядування
цілком надломило його організм.
Діагноз лікарів був невтішний: водяна
хвороба. Останні дні Шевченко провів у великих муках. Проте жоден стогін не
вирвався з його грудей. Шевченко лише стискав зуби, виривав ними вуса, давлячи
в собі болі, що його мучили.
У неділю 10 березня о п’ятій ранку,
зійшовши по сходах до майстерні, він охнув і впав. Так перестало битися серце
Тараса Шевченка.
Кріпак із кріпаків, геній із геніїв –
це він дочасно віддав своє життя, аби неправда і сваволя, кривда і глум над
чесною людиною ніколи не приходила на нашу землю.
Учень4. Намалюй мені Тараса, друже,
Нашого великого Тараса.
Удихни у нього свою душу,
Оживи і воскреси відразу.
Чудо нехай витворить твій пензель,
Щоб він встав з могили над Дніпром,
Щоб зірвав свій офіційний вензель
І з’явивсь страшним єретиком.
Учень 1: Хай таким живе зі мною разом,
Ниже поглядом з-під брів кошлатих.
Я піду на прощу до Тараса,
Буду кожну ніч з ним розмовляти:
“Ти прости, що я, твій син невірний,
Довго так до тебе не вертав,
Що наругу я терпів покірно
І без тебе правди я шукав.
Учень2: Де ж та правда? Де та сила й воля,
Як навкруг перевертні погані,
Скрізь порубані калина і тополя,
Тільки привиди маячать на екрані.
А тебе здавили бронзою й гранітом,
Роблять з тебе ідола, ікону,
Твоє слово під казенним гнітом,
А в синів нема твого закону…
Учень3 :Сходь до мене, – …я прошу й не смію…, –
Нам додумать усі думи треба,
Достраждати, дописать, додіять…”
Місяць-човен виплив серед неба.
Бачу – сходить…
Намалюй мені Тараса, друже,
Я ж тебе не раз уже просив!
Заступник директора з НВР:
Шановні колеги, учні. Сьогодні ми з вами відкрили нові сторінки життя нашого пророка. І нам з вами дуже пощастило, адже не кожен народ може похвалитися
своїм народним феноменом – Т.Шевченком . Цей феномен відіграє потужний,
переломний момент в духовній історії народу, бо реалізує ідею нації, ідею
народної свідомості. Своїм "Кобзарем" Тарас Григорович відроджує
Україну. Він показує весь менталітет народу і кожен, коли читає збірку, то ніби
вдивляється в дзеркало і бачить свою власну душу. Бо кожна риса душі українця
вже описана в поемах та віршах поета. Він не Пушкін, не Шекспір, для англійців
або росіян, це - лише творці, для українця ж Шевченко більше ніж автор, він
душа народу.
Школа громадянського виховання
« Тепло моїх
долонь
і розуму, і серця я Україні
милій віддаю!»
Усний журнал
Класний
керівник
Соловей І.В.
24.02.2016 р.
Україно моя, мені в світі нічого не треба,
Тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти.
А. Малишко
Мета: поглибити знання учнів про Україну, рідну мову та
розвивати пам’ять, увагу, творчі здібності, вміння висловлювати свою думку;
виховувати почуття патріотизму та національної гордості, формувати
переконаність у нетлінності духовних скарбів України.
Обладнання: мультимедіа, відеоролики.
Хід заходу
На фоні мелодії
Викладач: Доброго дня. Сьогодні на нас чекає мандрівка сторінками
усного журналу який має назву « Тепло моїх долонь, і розуму, і серця я Україні
милій віддаю». Отже, розглянемо поступово журнальні сторінки.
Сторінка перша.
«Та тільки одну Батьківщину ми знаємо – її Україною звуть»
1-й учень
На білому світі є
різні країни,
Де ріки, ліси і
лани…
Та тільки одна на
землі Україна,
А ми її доньки й
сини.
Усюди є небо, і
зорі скрізь сяють,
І квіти усюди
ростуть.
Та тільки одну
Батьківщину ми знаємо –
Її Україною звуть.
2-й учень
Мій рідний край,
Мій край чудовий – Україна!
Тут народились ти і я.
Тут над ставком верба й калина,
Чарівна пісня солов’я.
Все найдорожче в цілім світі,
Бо тут почався наш політ,
Цвітуть волошки сині в житі,
Звідсіль ведуть дороги в світ.
3-й учень
І найдорожча рідна мова
Джерельцем радісно дзвенить.
І мила пісня колискова,
Чумацький Шлях кудись зорить.
Усе найкраще і єдине,
І радощі усі, і
жалі…
Мій рідний краю, Україно!
Найкраще місце на Землі!
4-й учень
Україно! Мій духмяний дивоцвіт,
Голубінь над чистим золотом колоссям.
Через терни йшли до волі стільки літ,
І настав той світлий день, коли збулося!
Ведучий: Українці – це корінний народ України, який впродовж
тисячі років живе на землі. Ми – прямі нащадки давніх трипільців, скіфів,
сарматів, антів, русів,козаків. Наші пращури створили наймогутніші держави Європи – Антський Союз і Київську
Русь. Це наші прапрадіди створили найдемократичнішу й найефективнішу модель
держави – Запорозьку Січ. Українці створили астрономічний календар і музичні
інструменти, складали і співали пісні,
одомашнили коней і корів, винайшли плуг і зорали ріллю.
Ведуча: Українці першими спорудили комфортні триповерхові
будинки та почали виплавляти рудне залізо, винайшли ткацтво і гончарство,
написали першу у світі Конституцію(П. Орлик), розробили теорію космічних
польотів. Українці є власниками унікальних родючих чорноземів і спадкоємцями надзвичайно
багатої та славної історії.
24 серпня
1991 року назавжди залишиться особливим днем у серці кожного українця, бо саме
цього дня ми відзначаємо головне державне свято України – День Незалежності.
Звучить пісня або відеоролик
СТОРІНКА ДРУГА
«РОСЛИННІ СИМВОЛИ УКРАЇНИ»
Ведучий: У народі кажуть: «Без верби та калини нема України».
Калина – найулюбленіший в Україні кущ. Про його походження розповідає нородна
легенда.
Виходить
дівчина ,і розповідає легенду.
Дівчина. Давно це було, ще коли на нашу україну нападали
турки й татари. Вони грабили, убивали
старих людей, а дівчат і хлопців забирали в полон. Одного разу вонипомітили
дуже гарну дівчину й вирішили її спвймати. Дівчина була б утекла, та зачепилась
за кущ своїм червоним намистом. Воно розірвалося, а червоні намистинки
розсипалися по землі. Загинула дівчина на чужині, а з намистинок виросли
прекрасні кущі з червоними кетягами. Назвали її калиною.
Звучить пісня
«Одна калина за вікном».
Ведуча: Щоб роду не було переводу, калину висаджували біля хати.
Кущ калини біля материної хати – це не лише прикраса, але й духовний символ. З
давніх- давен рослина відігпавалв неабияку роль у весільних обрядах: з неї
плели гірлянди, прикрашали світлиці, весільні столи, короваї. Калинові букети
ставили перед молодими із побажанням їм вічної краси та міцного здоров’я.
Калина символізує жіночу красу, дівочу цнотливість,тому кетягами калини
прикрашали весільний коровай. Червоні плоди калини – символ мудрості
українців,які віддали своє життя та кров за рідний край, тому калину саджали на
могилах загиблих воїнів. Коли будували хату, біля неї теж садили калину як
символ любові мудрості.
Ведучий: Тарас Шевченко часто згадував калину у віршах.
Тече вода з- під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
11-й
учень. Калина лікує від застудию А
вербу в україні здавна вважають священим деревом. З ним пов’язані прихід весни та велике християнське свято
Великдень, якому передує Вербний тиждень. На Вербний тиждень у церквах
освячували гілочки верби.Повергувшись додому, цими лозинками несильно били
членів родини, найчастіше дітей, і промовляли: «Не я б’ю, верба б’є; будб великий, як верба, здоровий, як вода, а багатий як земля ».
Освячену вербу тримали на покутті за образами.
Звучить пісня
СТОРІНКА ТРЕТЯ. ДЕРЖАВНІ СИМВОЛИ УКРАЇНИ
Викладач: Згідно з Конституцією України державними символами
України є Державний Прапор України, Державний Герб України, Державний Гімн
України та Державні символи Президента України.
5
– й учень: Державний прапор України –
синьо-жовтого кольору. Таке поєднання кольорів зустрічаємо на гербах і прапорах
нашого славного народу ще за часів княжої доби. Жовтий колір - колір хліба,
життя, а блакитний - це колір неба, води, миру. 23 серпня 2004 року Президент
України Леонід Кучма підписав Указ «Про День Державного прапору України».
6-й
учень: Державний Герб України має
вигляд тризуба. Державний Герб України – офіційна Емблема держави, яку
зображують на офіційних документах, печатках, грошових знаках, тощо. Існує
близько 40 версій походження тризуба. Одна з них: герб є уособленням трьох
природних сил – повітря, землі, води. У зображення тризуба можна побачити
зброю: лук, меч. А якщо придивитися уважно, можна прочитати слово «воля» . У
тризубі відображено триєдність життя: це батько, мати, дитя,які символізують
силу,мудрість і любов. Герб держави Україна – тризуб – символізує мир і творчу
працю, спорідненість поколінь.
7
–й учень: Національний Гімн України – це урочиста пісня,символ
нашої державності, яку більше століття тому написали поет Павло Платонович Чубинський
і композитор Михайло Михайлович Вербицький. Слова гімну, які вперше були
надруковані 1863 році так припали до серця всім українцям, що вони навіть
приписували авторство Тарасові Григоровичу Шевченку.
Звучить Державний Гімн України: відеоролик
8-й учень: Указом президента від 29 листопада 1999 року було
постановлено,що офіційними символами глави держави є: Прапор (штандарт) Президента
України, Знак Президента України, гербова печатка Президента України, Булава Президента
України.
СТОРІНКА
ЧЕТВЕРТА. Мова – душа народу
Ведуча:
21 лютого 2000року
в штаб-квартирі ЮСЕНКО в Парижі вперше відзначили Міжнародний день
рідної мови , аби привернути увагу світовій спільноти до того факту, що з 6000 мов,
які зараз існують, більшість перебуває під загрозою зникнення найближчим
десятиліттям. В Україні свято
запровадили 2002 року.
Ведучий: Кожному народові дорога його мова. Народна мудрість
говорить: «Рідна мова дорога людині, як саме життя». Без мови не може існувати
народ , його культура. Мова є одним із найважливіших свою історію. Українська –
одна з найбагатших і наймелодійніших мов світу. Мова – це багатюща людська
скарбниця, до якої народ складає багатий досвід свого життя, свої мрії,
сподівання.
Учень
9: Любов до рідної мови починається ще з раннього
дитинства. Коли мати заколисує дитину, співає їй колискових пісень, у яких
відчувається краса рідного слова, яскравість і милозвучність мови.
Мова – це неоцінений божественний дар, який має людина. Від
народження до смерті звуки мови супроводжують нас. Щодня ми використовуємо її
для спілкування. Світ ми також пізнаємо через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх
поколінь. І хто ж, як не ми, маємо її любити, берегти та шанувати, нести у
віки, передавати наступним поколінням, плекати та збагачувати.
Учень 10. По-своєму кожна
Пташина співає,
По-своєму кожен
Народ розмовляє.
У мене й народу
мого
Українська є мова чудова,
Своя, материнська.
Учень11: По світу її,
Як святиню, нестиму
Допоки живу,
В чистоті берегтиму,
З Любов’ю сердечною,
Вірністю сина.
Ця мова для мене,
Як мати, єдина.
Звучить пісня
СТОРІНКА П’ЯТА «УКРАЇНСЬКА КУХНЯ»
Класний
керівник: Кожному народу на землі
притаманна своя, неповторна культура. Наша рідна земля славиться добрими, щирими
людьми, гарними традиціями, славетною історією, сьогоденням. Вам, як майбутнім
професійними кухарям, мабуть, буде цікаво знати, що українська кухня завоювала
велику популярність в усьому світі. Кухня – це також своєрідна візитка нашої
країни. Ви обрали дуже нелегку, але творчу і цікаву професію – кухаря,
кондитера. Вже ви отримали певні професійні знання і зараз ми перевіримо їх за
допомогою нашої інтерактивної вікторини.
Кухня України
1.
Традиційна
страва з борошна з різною начинкою: картоплею, капустою, вишнею? (Вареники)
2.
Обрядовий хліб
на всі великі свята в українській родині? (Коровай)
3.
Перша гаряча
страва, в якій багато овочевих інгрідієнтів, сало та часник? (Борщ)
4.
Традиційна
каша чумаків? (Куліш)
5.
Перекладіть
українською мовою «уха» (Юшка)
6.
Який напій
буває буряковим, грушевим, яблучним, борошняним? (Квас)
7.
З якого дерева
можна пити сік? (Береза)
8.
Напій із
сушених і свіжих ягід та фруктів? (Узвар)
9.
Національна
різдвяна рисова каша?(Куття)
10.
Скільки страв
має стояти на різдвяному столі? (12)
11.
На яке свято
їдять млинці? (Масляна)
12.
Як називають
розмальовані яйця на Великдень? (Крашанка,
писанка)
13.
Здобний хліб,
якмй випікають на Великдень ? (Паска)
14.
Овоч,із якого
роблять цукор?(Буряк)
15.
Яку приправу
добували чумаки? (Сіль)
16.
Сушений
виноград? (Родзинка)
17.
Маленькі
булочки із часником до борщу? (Пампушки).
Класний керівник. Дякую
вам за роботу. Сподіваюся, що ви всі станете справжніми професіоналами і
знавцями своєї справи.
Класний керівник.
Сьогодні ми з вами, шановні учні ще раз пригадали основні ознаки нашої держави,
перегорнули славетні сторінки нашої історії. Нам є ким пишатися, нам є що берегти, про кого дбати.
Запам’ятайте, що майбутнє України залежить від кожного з нас. Саме ми кожного
дня творимо її майбутнє.
Учень 1:Не розчаровуйсь в Україні
Не має єдності у нас,
То наша головна провина
За весь неволі довгий час.
Не розчаровуйсь в Україні,
А розумій її печаль.
Що робиш ти для неї нині -
У себе спершу запитай.
2 учень:Не
розчаровуйсь в Україні.
Вона - свята, а грішні - ми.
В її недолі часто винні
Її ж бо дочки і сини.
Не розчаровуйсь в Україні,
Ідеї волі певним будь,
Бо тільки той є справжнім
сином,
Хто
вміє неньки біль збагнуть.
3 учениця:Не
розчаровуйсь в Україні,
Вір, що мине важка пора,
Розквітне пишній цвіт
калини
В садах достатку і добра!
Звучить
пісня
Лінійка до Міжнародного Дня рідної мови та
145-ої річниці від дня народження
Лесі Українки
Бібліотекар Місіюк А.І.
24.02. 2016
Бібліотекар: Доброго ранку шановна училищна родино! Сьогоднішня наша лінійка присвячена видатним
датам лютневого календаря : 21 лютого весь світ відзначав Міжнародний день
рідної мови. Для кожної людини її рідна мова – це неоцінний скраб, це святиня,
яку кожен повинен берегти, вчити, цінувати і шанувати.
25 лютого
відзначається 145 річниця з дня народження
видатної української поетеси, письменниці, перекладача, драматурга,
громадського діяча, нашої землячки Лесі
Українці.
Ці дві дати
символічні. На запитання: назвіть найвидатніших письменників
України, ми не задумуючись назвемо ім’я Лесі Українки, а вона багато зробила для розвитку української літератури і мови.
Учень1
Мова —
це історія народу.
В ній
відбито все його життя:
Склад
душі і звичаї, і побут
З
давнини й до нашого життя.
Довго ти пригнічувалась, мово, —
Промайнув тернистий довгий шлях,
Доки стала мовою народу,
Що звучить з любов»ю на вустах.
Учень 2
Мово моя
рідна, материнська!
Ти
співуча, ніжна і близька.
Хай же
дух незгасний український
У житті
нас завжди зігріва.
Процвітай же, мово калинова,
І тобі не в»янути в віках:
Мелодійна українська мова —
Чарівний, навік коштовний скарб.
Учень 3
Велична,
щедра і прекрасна мова,
Прозора
й чиста, як гірська вода, —
То
України мова барвінкова, —
Така
багата й вічно молода.
Вона, як ніжна пісня колискова,
Заходить в серце й душу з ранніх літ,
Ця мова, наче пташка світанкова,
Що гордо лине в свій стрімкий політ.
Відео пісні
О.Бучинська «Мова єднання»
Бібліотекар: На території України проживає
багато національностей. Ми повинні
поважати їхні мовні традиції, вивчати мови, адже вважається, що чим більше
людина знає мов, тим вона освідченіша, бо як сказав Вольтер: «Знати багато мов
– це значить мати багато ключів до одного замка».
Та насамперед нам, потрібно дбати
про чистоту своєї рідної мови, не вживати суржиків, збагачувати мову гарними
словами. Доведено, що наша українська мова така багата, що можна написати
оповідання чи вірші, в якому всі слова починаються на одну літеру.
Учень 4:
Самотній сад
Сонно
сипляться сніжинки,
Струмінь
стомлено сичить.
Стихли
струни, стихли співи,
Срібні
співи серенад.
Сріблом стеляться сніжинки,
Спить самотній сонний сад...
Сипле, стелить сад самотній
Сірий смуток – срібний сніг.
Сумно
стогне сонний струмінь,
Серце
слуха скорбний сміх.
Серед
саду страх сіріє,
Сад
солодкий спокій снить..
Учень 5:
РІДНА МОВА
Мово
рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камінь має.
Як ту мову нам забути,
Котрою
учила
Нас
всіх ненька говорити,
Ненька
наша мила.
У тій
мові нам співали,
Нам казки казали,
У тій мові нам минувшість
Нашу відкривали.
Учень 6:
Не
цурайтесь мови, люди,
Рідного
джерельця,
Хай вона
струмочком буде,
Хай
дійде до серця.
Хай вона в піснях лунає
Кожен день і свято.
Соловейком хай співає
В українській хаті.
Бо ж
вона така багата,
Українська
мова,
Неповторна
і крилата
І така
чудова..
Не цурайтесь, люди, мови,
Не чурайтесь роду.
Як зачахне рідне слово
Не буде народу!
Відео
пісні: Сичов О. «Рідна мова»
Бібліотекар: Рідна мова для кожної людини є
важливим елементом культурної свідомості. Вона накопичує традиції й досвід
попередніх поколінь і дозволяє передати їх нащадкам. Мова – це скарб, дарований
нам предками у спадок. І ми маємо любити, берегти і примножувати її серед запашного, барвистого мовного букету
нашої багатонаціональної Батьківщини щодня і повсякчас.
Великий внесок для збагачення рідної мови, її популяризацію та відродження зробила Леся Україна.
Вічно живий голос
Лесі
Учень 3:
Є люди, як свічки – згорають
І відходять в небуття.
Є люди, як зірки – горять
І світять все життя.
Лариса
Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в місті Новоград – Волинський. Її
батьки були відомими громадськими діячами, а мати Олена Пчілка – відома
письмениця.
Відео «Відомі українці. Леся Українка»
Учень 2:
Батьки
приділяли велику увагу навчанню, поважали традиції свого народу, його мову.
Батько був
службовцем, його часто переводили служити з одного міста в друге. Тож у 1879 р.
вся родина Косачів переїхала до міста
Луцька. Тут і сталися радісні і сумні
події, що позначилися на долі майбутньої письменниці. Саме в Луцьку народилася
Леся Українка як поетеса – тут був написаний
її перший вірш «Надія». Тут Леся захворіла на туберкульоз, з яким мужньо
вела «тридцятилітню війну», як вона це називала. Тут почав формуватись її
світогляд.
Навесні
1882 року родина Косачів перебралася на постійне проживання в село Колодяжне.
Краса
волинської природи та легенди, почуті тут, вразили Лесю на все життя. Їх вона
використала у своїх творах. Услід за Шевченком, Франком Українка заявила
світові: Україна була і є.
Учень 6
До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься,
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця проллється.
По світі широкому буде та пісня літати,
А з нею надія кохана
Скрізь буде літати, по світі між людьми питати,
Де схована доля незнана?
І, може зустрінеться пісня моя самотняя,
У світі з пташками – піснями,
То швидко полине тоді моя гучна зграя
Далеко шляхами тернами.
Учень 1
Полине за синєє море, полине за гори,
Літатиме в чистому полі.
Здійметься високо – високо в небесні простори
І, може, спіткати ту ж долю.
І, може, тоді
завітає та доля жадана
До нашої рідної хати,
До тебе, моя ти Україно мила, кохана,
Моя безталанная мати!
Учень: Леся Українка не закінчувала жодної школи, та наполегливо займалася самоосвітою, володіла десятьма мовами:
французькою, німецькою, італійською, грецькою, латинською, болгарською,
іспанською, польською.
Любила читати, своїми вчителями
вважала маму – Олену Пчілку та дядька Михайла Драгоманова, що розкрили «власний
погляд на науку, релігію, громадське життя».
Вірші почала писати з дев’яти років. Перший твір «Надія» присвячений тітці Елені,
котра проживала із сім’єю в селі Запруддя. Побачивши хист дівчинки до написання
віршів, в 13 років, мама порадившись із дочкою,
добирають псевдонім Українка, що стало своєрідним викликом існуючим
порядкам, утвердженням права на функціонування рідної мови. Так почала свій
літературний шлях юна Леся Українка.
Учень:
ЇЇ життя -
оповідання,
Сумне, мов скрипки гіркий плач,
Як непокірливе страждання,
Її життя – її палач.
Ой, Лесю, Лесю
Українко,
Ти світла зіронька вночі.
Сумної повісті сторінка,
Яка палає у руці.
Бібліотекар: З-під
пера Лесі Українки вийшли такі відомі твори як «Лісова пісня», «Бояриня»,
«Камінний господар», «Давня казка», збірки віршів «На крилах пісень», «Думи і
мрії» та багато інших прозових, поетичних
творів.
До геніального Лесиного слова припадатиме серцем ще не одне
покоління українців. Леся Українка – це багатогранна творча особистість.
М.Бажан писав: «В історії світової літератури важко знайти ім’я, яке
доріванювало б їй талантом, мудрістю, проникливістю, значустістю».
То ж вчімося і ми терпінню, вірі,
любові і надії у нашої неповторної Лесі, читаючи і перечитуючи її геніальні
твори.
Відео - читання «Contra spem spero»
Урок – пам'ять
ПЕКУЧИЙ БІЛЬ МОГО НАРОДУ
Костючик С.Л.,
класний керівник гр. № 16
Мета:
донести до сердець молоді одну із найтрагічніших сторінок історії України -
голодомор 1932 – 1933 років, вшанувати пам’ять його жертв;формувати у студентів
національну самосвідомість, ціннісні орієнтації.
Актуальність.
Людина не живе в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні
та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити власне
минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять
сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Зараз
країна перебуває в процесі національного та історичного самовизначення, наново
осмислює події давнього і недавнього минулого, особливо ті, що стали
фатальними, трагічними віхами її історії. Питання про визнання Голодомору актом
геноциду є для України дуже гострим. Отож,
озиратися треба, щоб пам’ятати про кожного, кого тогочасний режим змусив
страждати і гинути страшною смертю, не дав розквітнути новим паросткам життя,
аби цей гіркий досвід минулого ніколи не повторився.
Учень
1.
Не звільниться пам’ять, відлунює знову роками.
Я зітхнув.
Запалив обгорілу свічу.
Помічаю: не
замки-твердині, не храми –
Скам’янілий
чорнозем – потріскані стіни плачу.
Учень
2.
Піднялись, озиваються десятиліття
З далини, аж
немов з кам’яної гори
Надійшли.
Придивляюсь: «Вкраїна. ХХ століття»
І не рік, а
криваве клеймо: «Тридцять три»
Класний керівник :Багатовікова
історія українського народу – це насамперед літопис життя і смерті народу –
великомученика, доля якого була досить лиха. Історія народу – бездонна,
невичерпна криниця духу, мудрості, перемог і страждань. Кожен народ, якщо він
народ, має власну історію.
Пам'ять
– нескінченна книга, в якій записано все: і
життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і
чорними кольорами. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в
тяжкому смертельному сні 1933 року.
Зараз
щороку Україна прихиляє коліна перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933
років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках,
дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили або
колективні. Воістину говорять колективний голод, колективний холод, біль і
страждання, колективна смерть, вони й понині кровоточать у серцях тих, хто
пережив страшні роки, а тепер дістав таку можливість розповідати, свідчити, переконувати.
Ведучий.
У 1932-1933рр. в Україні був великий голод. Не було ні війни, ні посухи. А була
тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки
безвинних людей зійшло в могилу – старих і молодих, дітей і ще ненароджених – у
лонах матерів…
Ведуча.
Голодомор 1932-33 рр. - період з квітня 1932 по листопад 1933 років.
Саме
за ці 17 місяців, приблизно 500 днів, в Україні загинули мільйони людей.
Учень 3.
Пекельні цифри і слова
У серце б’ють, неначе молот.
Немов прокляття, ожива
Рік 33-й. Голод. Голод
Учень
4.
У люті сталінській страшній
Тінь смерті шастала по стінах.
Восьми мільйонів (Боже мій!)
Недолічилась Україна.
Ведучий 1.
1933 рік. Найчорніший час в історії України. В світі не зафіксовано голоду,
подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших і найблагородніших країн. Тривалий час 1933 рік називали одним
з найсприятливіших в радянській історії.
А навесні цього ж року в Україні помирало 25 тисяч людей
щодня, 1000
— щогодини, 17 — щохвилини. Всього жертвами
голоду за неповними даними стало від 7 до 10 млн. чоловік, з них 3
мільйони —діти.
Як,
сталося, що без стихій, без засухи, без іноземного нашестя все те могло сподіятися на нашій хліборобній Україні,
яка ще недавно була житницею Європи?
Ведучий 2.
Українська нестерпна сюїта...
А навколо - одна
сон-трава
Умирать почали у
квітні,
Коли всюди -
все ожива.
Ні живої води...
Ні порому.
Що єднає життя на порі,
Чи ж то легко смеркать молодому
На ранковій
веселій зорі?!
Вже і
проліски, і блавати...
Ще би
трохи -
і сад зацвів
Як було тим
очам закриватись
Під лункий солов’їний спів?!
... Умирать почали у квітні.
Ведучий 1.
Розміри катастрофи впродовж десятиріч уперто замовчувались. Робилося все, щоб
приховати правду, щоб світова громадськість не дізналася про справжні масштаби
трагедії, багато людей на Заході так і не могли збагнути, що воно ж сталося, на тій екзотичній Україні? Нині ми знаємо,
що то було. То був масовий сталінський геноцид, свідомо спрямований на вигублення українського народу - народу, такого
ненависного диктатурі, якій всюди вчувався прихований опір.
Учень 5:Ти
кажеш, не було голодомору?
І не було голодного села?
А
бачив ти в селі пусту комору,
З
якої зерно вимели до тла?
Як навіть вариво виймали з печі
І забирали прямо із горшків,
Окрайці виривали з рук малечі
І з торбинок нужденних стариків?
Ти кажеш, не було голодомору?
Чому ж тоді, як був і урожай,
Усе суціль викачували з двору,-
Греби, нічого людям не лишай!
Хтож села, вимерлі на Україні,
Російським людом поспіль заселяв?
Хто? На чиєму це лежить сумлінні?
Імперський молох світ нам затуляв!
Я бачив сам у ту зловісну пору
І пухлих, і померлих на шляхах.
І досі ще стоять мені в очах…
А кажеш – не було голодомору!
Фрагмент
відеофільму про голодомор
Ведучий 2.
Вимирали ж цілі села не будь-як, а за стратегічним диявольським розрахунком,
адже треба було підірвати саме коріння нації, зруйнувати основи уставленої
віками народної моралі, витруїти в душах людяність, натомість насаджуючи всюди
режим терору, сіючи страх, підозри, розпалюючи ненависть і жорстокість таку, що
й досі суспільству дається взнаки.
Учень 6:Тиждень терпів я від
голоду муки,
Плакав,
ходив, простягаючи руки.
Врешті й ходити уже я не зміг,
Ледве дійшов, упав на поріг.
Встав
би, підвівся, та зрадили сили.
Плакали діти, баби голосили,
Федір,
мій син, на лежанці лежав,
Звісно,
каліка, терпів і мовчав.
Вранці
на другий день зирк! Аж у руки
Хтось
мені суне кавалок макухи.
Хто
це? Це ти, мій сусіде Петро?
Бог
хай віддячить тобі за добро!
Слина
пішла. Затрусилися рука.
Боженько милий. Кавалок макухи!
Де
ти? Пішов вже. Аж нагло онук
Вихопив в мене кавалок із рук.
Хотів
я схопитись, побігти, догнати.
Вирвати
з рота! Навколішки стати.
Вже
я підвожусь і падаю знов...
Впав непритомний... Прокинувся - кров..
Мабуть,
забився... Вже близько до краю
Крутиться
все навкруги... Умираю.
В
кого спитати б, чи з'їв хоч онук?
Може,
і в нього хтось вирвав із рук.
Ведучий 1.
Шляхом насильницького вилучення продовольства, блокади сіл, заборони виїзду за
межі охопленої голодом України, тоталітарна система створила для українців
умови, які були несумісні з життям. Така політика більшовицького режиму –
злочин проти людини. Кров холоне в жилах, коли читаєш спогади очевидців.
Ведучий 2.
Пограбовані, зламані голодом і жорстокістю влади, люди вже не намагалися шукати
вихід. У слабших, вразливіших натур виникав безконтрольний хворобливий стан. Це
не моральна категорія, ні, це була тяжка хвороба, зумовлена голодом. З’являлася
моторошна байдужість до мук ближнього, були й випадки канібалізму, скоєні в
стані повного відключення кори головного мозку. Ледь прийшовши до тями, ці люди
у відчаї накладали на себе руки або назавжди втрачали розум.
Ведучий 1.
Почало поспівати жито на городах, люди теребили незрілі колоски і варили кашу.
Дозріли вишні, а незабаром дали по 6 кг борошна з колгоспу, і це була сумна і
важка радість. Деяким людям не допомогло ні борошно, ні молоко, і вони вмирали
– було вже пізно.
Живі
почали відходити від голоду, і це був жах. Поверталася свідомість, а з нею
усвідомлення гіркої дійсності, того, що було. По селах чулися відчайдушні
крики, на цвинтарі голосили жінки, а чоловіки прикопували трупи, ставили
дерев’яні хрести. Життя поверталося повільно, тяжко.
Учні
читають свідчення очевидців
Учень 7.
”
У 1933 році померла моя сестричка…, їй було лише три роки. Вона не кричала, не
вередувала, а лише тихо просила їсти…”
Микола
Піскун, 1926 р. н., смт.Сиваське, Херсонська область.
Учень 8.
”Когда
мне было 12 лет, осудили за колоски меня маленького на 5 лет к тяжелым работам.
Мама пухла вместе с сестрой и умерла на моих глазах. Одно спасенье: мыши
наносили в норки запасы, землей обворачивали их в круглих кучках, а мы уже ее
раздалбывали зимой и забирали эти запасы”.
Петро
Оливка, 1921 р.н., смт. Петропавлівка, Дніпропетровська область.
Учень 8.
Голод
почався ще у 1932 р. Врожай був непоганий, але увесь хліб намолочений забрали
під мітлу… В поле нікому було виходити, люди мерли, як мухи… за день вмирало до
20 душ. Не було кому ховати”.
Іван
Приступній, 1916 р.н. с.Єгорівка, Одеська область.
Учень 9.
А
мені згадався 1933-й ”То ж таки був геноцид! Пів – Сухої виморено голодом за
одну весну. Сім'я Булата – коваля, де діти старші поїли менших… А ті мої
товариші-однокласники Киселі, що незрівнянні успіхи виявили в математиці, -
сьогодні в школі були, а на завтра вже не прийшли: померли обоє. А торгсини,
Галещинська біофабрика окороки
відправляє на експорт… Ні, то довічний
Сталінів гріх, злочин, якому ніколи не буде виправдання…”
Письменник Олесь
Гончар, 1918 р.н., щоденники, запис від 23.08.1980р.
Звучить
мелодія
Учениця 10.“Небо!
Поможи! Дай манни небесної погодувати помираючих! Саде! Сотвори диво! Плоду дай
помираючим! Місяцю! Сили дай помираючим! Земле! Жита дай, гречки дай, проса дай
не в липні, а у весняну пору дай!Господи! Вседержителю наш! Чи ж ти осліп від
горя і людських гріхів! Поглянь – червона орда знову жнивує на моїй землі.
Глянь на ті покоси! Таких жнив, такого жнива світ не знав від сотворіння, таких
покосів іще не бачитиме ні Земля, ні Небо. Подивись на те різнотрав’я, на квіт,
на пуп’янки, на … Господи! Невже і там, у Твоєму раю, є Україна, яку заселяєш
від нині святими душами?!
Сину Божий! Ісусе Христе! Спасителю наш!
Порятуй від голодної смерті народ мій, у якого дика саранча забрала до зернини!
Ти ж умів двома рибинами і п’ятьма хлібинами нагодувати п’ять тисяч. Сотвори
диво – нагодуй! Порятуй!Богородице! Матір наша небесна! Свята Покрово,
покровителько люду святоруського!
Куди ж ви всі відійшли? Чого ж залишили
мою землю і нарід мій на поталу червоних дияволів? Чи ж не бачите, що вони
доточують кров із могутнього українського дерева? Чи ж не бачите криниці,
повної українських сліз? Чи ж не бачите, що то не Україна вже, а велетенська
могила?
Звучить пісня Оксани Білозір «
Свіча»
Ведучий
2.
Наприкінці зими 1933 року голод на Україні набув велетенських розмірів. Люди в
селах їли мишей, щурів і горобців, траву, кісткове борошно і кору дерев.
Намагаючись урятуватися, тисячі селян ішли в міста, де навесні скасували хлібні
карточки і можна було купити хліб. Проте сільським жителям хліб не продавали.
Дороги, що вели до міст, були блоковані, проте тисячі селян усе ж пробиралися
туди, та, не знаходячи порятунку, вмирали прямо на вулицях. Намагаючись
врятувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах,
на вулицях. Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней, вбивали і їли один
одного, викопували мертвих і також їли.
Так на Україні було зареєстровано 10
тисяч судів над людоїдами. Важко в це повірити і уявити, але коли людина довго
голодує, вона ніби втрачає розум, стає звіром..
Учениця
11.
Чуєш, Йване? ... Чуєш, кличе мама.
Одягнути чистеньку сорочку.
Чорний день. Така червона пляма?
Озовись, зарубаний синочку...
Кличе світ Тебе за свідка, Йване!
Хоч одне - розплющи, синку, очко.
Божевільна мама,Біль,Благання,
Подивись, порубаний синочку!
Стративсь розум. В ненажернім світі!
Господи, сокира на пеньочку...
І голодні перепухлі діти.
Не
вмирай, зарубаний синочку!
Ведучий 2.
О діти, діти, Анголи невинні!
Чом ви так тяжко й страшно мовчите?
Ви вже ніколи рідній Україні своїх сердець і душ не
віддасте.
Ви не розцвівши згинули дочасно,
Поклав у землю вас голодомор,
Я ж бачу, як важкий достиглий колос,
Схилився над голодними дітьми.
Учениця 12. Оповідання «Катеринка. Катерина»
Катю в селі називали лише Катеринкою. Така вдача була у
дівчинки: з усіма привітна, кожному усміхнеться, то тут, то там чувся її
дзвінкий, веселий голосочок.
А
це ось декілька днів Катеринки на вулиці не видно. Вона все вдома — з мамою і
молодшими сестричками. Тато помер місяць тому, і його відвезли До ями за селом.
Бо мама тоді вже була слаба і не могла поховати його. У хаті всі мовчать. Від
самого ранку. Немов поснули. Першою замовкла
мама. Молодші довго кликали її слабенькими голосами, та дарма. Ніхто не
озивався, тільки Катеринка чула їх, хотіла заспокоїти, але не стачило сили
вимовити й слово. Скоро сестрички теж затихли. Катеринка знала: померли,як і
мама. Від голоду. Та страшно не було. Лише дуже хотілося їсти. Вони вже
давно нічого не їли...
До
хати зайшло двоє. Вони несли маму, дівчаток. Повернулися і за Катеринкою.
Вона зібралася голосно крикнути: «Я ще жива! », та лише ворухнула губами.
Дядьки помітили
це:
- Дивись,
жива...
- Все одно
помре, давай заберемо, щоб знову не їздити на цей куток. Тут уже немає
нікого.
Катеринку поклали зверху на купу мертвих
людей і повезли вулицею.
Жодна жива душа не трапилась їм
назустріч. А їй здавалося, що біля кожного
подвір'я стояли по-святковому вбранні односельці і здоровкалися з нею. Тому вона з останніх сил повертала голову на всі боки
і усміхалася... Що було далі. Катеринка не пам'ятала. Вона опритомніла, бо дуже
замерзла. Щось холодне було під нею, щось холодне тиснуло зверху.
Пригадала дядьків і зрозуміла: вона у ямі,
куди звозили померлих, їй стало так страшно, що почала щосили пручатися,
відштовхувати від себе все, щоб виповзти з-під чийогось захололого тіла.
І таки вилізла з ями. Добре, що та не була
засипана землею — не встигли це зробити дядьки, які привозили людей.
Катеринка згадала їх і злякалася ще дужче: ось зараз вони під'їдуть і знову
вкинуть до ями! Ні, ні! Вона поповзла. Не додому — там немає нікого, прямувала
до хати далеких родичів — може, там дадуть щось поїсти. Колись їй вистачало
півгодини, щоб дійти сюди. Але то було колись. А тепер кожен метр знайомої
стежки був, як кілометр. Та знову до ями вона не хотіла... Ранком її знайшла
тітка біля порогу. І хоча в тої було п'ятеро своїх зголоднілих дітей,
порятувала Катеринку — нагодувала, чим змогла, виходила. Дівчинка вижила. Тільки зовсім розучилась
всміхатися. Від тоді більше ніхто не називав Катеринкою, лише Катериною.
Згодом Катерина
разом з іншими дітьми ходила до школи, де, окрім письма й
читання, вчилася ще й усміхатися.
Ведучий
1.
Сьогодні, коли від початку голодомору минули десятки років, ми не маємо права
забувати народне слово правди і довічного прокляття, послане на голови катам.
Бо це слово здолало смерть, аби дійти до нас, збудити в наших серцях пам’ять
про мільйони безвинно замучених предків і застерегти від повторення страшних
помилок.
Ведучий 2. Тож пам’ятаймо
тих великих мучеників нашої тяжкої історії – мільйони українських селян, жертв
небаченого в історії людства голодомору.
Ведучий.
Ми, нині сущі, повинні пам’ятати мільйони наших людей – дитинчат, які сиділи біля мертвих
матерів, матерів, які журно дивилися на
мертвих дітей, не маючи сил плакати,
ненароджених дітей, українських
господарів-хліборобів, по-дикунськи похованих, не оплаканих.
Учень
12.
Час пройшов, проминули літа,
Вже зітерлись у нам 'яті нашій
Тих жахливих часів гіркота
І обличчя від голоду павших.
Сільський цвинтар, буяє бур 'ян
На занедбаній братській могилі.
Невже в головах наших туман,
І розвіять його ми не в силі?
Але пам 'ять не вмерла, жива.
Хоч всі ми й заслуговуєм докір.
Ось дідусь промовляє слова.
Все згадав, а пройшло стільки років.
Хай стоїть на могилі
цій хрест, А на душах хай крига скресає,
Хоч один відпоки на сто верст,
Хай на ньому свіча не згасає.
Класний керівник . Кажуть, коли пізнаєш краплю, можеш довідатися про будову океану.
В цьому є свій сенс. І тому я висловлю, напевне, віру кожного, говорячи словами
Олександра Міщенка: «Мертвим нікому довіритися, крім живих, - і нам треба так
жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана
щасливою і вільною долею нашого народу, і тим була виправдана їх
погибель!»
Майбутні покоління мають знати про народне
лихо. Кожен свідок трагічних подій має стати їхнім літописцем. Сьогодні нашими
устами заговорили свідки і жертви голодомору на Україні. Скажімо за мертвих те,
що вони самі не в змозі сказати.
Пісня «Голодомор»
(Віра Евеліна Микитка)
Звучить запис дзвонів, учні запалюють
свічки, стають журавлиним клином
Ведучий 1. Запалимо
свічки і хвилиною мовчання вшануємо пам'ять жертв сталінського голодомору.
Ведучий 2.Хай для всіх людей доброї волі ця хвилина скорботи
стане актом поминання і перестороги. Хай подібне не повториться ніколи. Хвилина
мовчання.
Хвилина мовчання ( Тонометр)
Інформаційно – просвітницька година
«Віночок народних
символів »
Мельник Л.С.,
вихователь учнівського гуртожитку
Мета:узагальнити
знання учнів, пов’язані з побутом української родини, народними символами та
оберегами, їх значенням; сприяти збагаченню словникового запасу учнів, розвитку
пізнавальної активності, виховувати любов до рідного краю; необхідність знати
та продовжувати традиції свого народу.
Ведуча. Добрий
день вам, добрі люди!
Хай
вам щастя-доля буде,
Не
на день і не на рік,
А
на довгий-довгий вік.
Ведучий.
Ми гостей своїх стрічаєм
Круглим,
пишним короваєм.
З рушником берем
таріль,
Коровай
кладем і сіль.
Шанобливо
хліб підносим
І,
вклонившись, щиро просим:
-Любий
гостю наш, приймай
І
рушник, і коровай!
(Подають коровай для
гостей).
Читець 1.Обереги
мої українські,-
Ви
прийшли з давнини в майбуття.
Рушники
й сорочки материнські
Поруч
з нами ідуть у життя.
Нам
любов’ю серця зігрівають –
Доброта
і тепло в них завжди.
Вони
святість і відданість мають,
Захищають
від лиха й біди.
Й
образи, що на стінах у хаті,
Наставляють
на істинну путь.
Українці
– душею багаті,
Крізь
віки у майбутнє ідуть.
Вихователь.Україна!
Рідний край! Золота чарівна сторона. Скільки ніжних слів придумали люди, щоб
висловити свою гарячу любов до землі, де народились і живуть.Людина має завжди
пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу,
його мову, звичаї, обряди, обереги.
Колосок
і калина,
І
рушник домотканий,
Хліба
чорний окраєць
І
розсипана сіль…
Все
до болю знайоме –
Обереги
домашні,
Пісня
й дума народу,
Його
радість і біль.
Отож,
розпочинаємо усний журнал «Віночок
українських оберегів»
Сторінка
перша. Рідна хата – наша берегиня.
1 учень.
Рідна хата – наша берегиня. Вона зігріта теплом материнської любові, мудрим
успіхом батька. А починалася хата з
порогу. Пороги були завжди високими. Існувало повір’я, що під порогом знаходяться
душі померлих родичів, тому не можна було вітатися через поріг, давати
що-небудь.
2 учень.
Особлива урочистість – заселення нової
хати. Її засипали зерном - на багатство, та маком – проти нечистої сили. Проти
злих сил також вносили кропиву, лопух, освячені вербові гілочки, мазали поріг
часником.
3 учень.За
старим і гарним звичаєм хлібом святим зустрічали, щастя й радості бажали. Час
народження хліба вважався справжнім священнодійством. Перед тим, як пекти хліб,
чепурили світлицю, чистим рушником витирали руки зі словами: «Бог на поміч»
готували тісто. Розчиняли тісто в четвер, а пекли у жіночий день – п’ятницю. У
цей день у сім’ї не повинно було бути сварок.
4 учень.Святим
правилом було не залишати недоїдків хліба.
«Доїж дитино, хліб – у ньому залишилася вся твоя сила» - учать батьки своїх
дітей і донині. Коли народжується
дитина, йдуть з хлібом, виряджає мати сина – зав’язує у рушник хлібину.
У нову хату чи квартиру теж йдуть з хлібом.
5
учень. Піч — це святе родинне вогнище. А вогонь у печі
часто називали символом міцних родинних стосунків, любові, тепла та щирості. Під
час сватання дівчина колупала піч, благаючи в неї захисту і сил; після похорону
кожен член родини мав потриматися за піч, щоб не боятися небіжчика. Піч була
оберегом від різної нечисті. Скіпочка, жаринка, попіл з печі — усе це були
дієві ліки для тяжкохворих.
6 учень.Роль
хатніх оберегів виконували й ікони, або образи, як частіше казали в народі.Вони
посіли в оселі почесне місце – на покуті. За ікони ховали зілля, свячену воду,
свічки. Як оберіг іконку обов’язково дарували новонародженій дитині.
7
учень.Рушник… Він пройшов через віки, він і нині
символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові. А чи
знаєте ви, що рушники бувають різними за назвами?
*утирач
– для рук та обличчя;
*стирок
– для посуду, стола;
*покутник
– ним обвішують стіни;
*плечовий
– пов’язують сватів;
*подарунковий
– обрядовий весільний.
8 учень. Хліб-сіль,
рушник – гостинності ознака
Це
культові і обрядові знаки.
Чудовий
український наш рушник!
На
щастя, він ще з побуту не зник.
Є
звичай: рушником сватів в’язати,
Дорогу
молодятам вистеляти.
Прекрасні
візерунки рушників
Несуть
красу із глибини віків.
Завдання:
розгадайте сканворд(сканворд записується таким чином, що кожне наступне слово
починається останньою буквою попереднього).
1. Людина, яка виготовляє вироби з глини.
(гончар)
2. Предмет домашнього вжитку, домашній
оберіг. (рушник )
3. Старовинний зимовий одяг. (кожух)
4. Поширений масовий танець, учасники якого
ходять з піснями.
5. Будівля для житла. (дім)
6. Предмет домашнього вжитку, яким
розтирають у макітрі мак, пшоно. (макогін)
7. Прикраса з коралів, перлів, яку жінки
носять на шиї. (намисто)
8. Ікона. (образ)
9. Короткий опис подій, предметів, які
треба впізнати, відгадати. (загадка)
(учні виконують завдання на картах,
а потім перевіряють на слайді)
Сторінка
друга. « Без верби і калини нема України »
1. Майже в усіх народів є улюблені
рослини-символи: у канадців – клен, у росіян – берізка, а у нас – верба і
калина. Правду каже прислів’я: «Без верби і калини нема України».
Є
багато рослин запашних,
Кожна
квітка красу свою має,
Та
гарніше завжди поміж них
Ті,
що квітнуть у рідному краю.
1
учень. Верба – одвічний символ України,
Також
відома культова рослина.
Символізує
вірність, рідний край,
Любов
безмежну, ніби небокрай.
2 учень.Коли
копали криницю, то кидали шматок вербової колоди для очищення води. У відро з
водою клали вербову дощечку, а на неї ставили кухлик для пиття води. Це була
своєрідна народна гігієна.
Тиждень
перед Великоднем називається вербним. Тоді освячують вербу.
3 учень.
Криниця,
журавель і кущ калини –
Безсмертя
символ, символ Батьківщини,
Це
символ вірності, це символ чистоти.
Калину
і до столу подавали,
Весільні
короваї прикрашали.
Як
символ долі, щастя і краси.
І
чистої дівочої коси.
4 учень.Говорила
мати: «Не забудься, сину, Як будуєш хату, посади калину». З гілочки калини батько синові
робив сопілочку, а слабеньким дівчаткам-немовляткам робили колисочку із калини.
Дівчата вишивали на сорочках калину, її вплітали у віночок. Калину оспівують у
піснях, про неї складено легенди.
5 учень.І
жито також – символ України.
Це
обрядова культова рослина.
Це
знак добробуту і злагоди в сім’ї.
І
довгого життя на цій землі.
Народна
мудрість стверджує – без жита
Людина
не могла б на світі жити.
Тож,
на достаток і на довгий вік
Тоді,
коли новий надходить рік,
Ходили
хлопці житом засівати!
І
наречених також посівати.
На
щастя, на добро обряд велів
Цим
життєдайним символом полів.
6 учень. Символом
сили, могутності, довголіття є дуб. Дуб живе довго.Матері своїм синам на
сорочці вишивали листя дуба, щоб син був сильним, міцним. Спали на дубових
меблях, які, за повір'ям, додавали під час сну сили. Дуб, як і інші наші
народні символи, має лікувальні властивості. У дубовому лісі добре почувають себе
люди, які страждають на серцеві захворювання.
7 учень. Тополя
також є нашим народним символом. Зі стрункою тополею порівнювали гнучкий
дівочий стан та нещасливу дівочу долю. Про тополю написано багато пісень,
складено легенди. Т. Г. Шевченко написав поему "Тополя".
По
діброві вітер віє,
Гуляє
по полю.
Край
дороги гне тополю
До
самого долу.
Вихователь. Пропоную
вам попрацювати зі скарбами народної мудрості. У кожної групи є конверт із
завданнями. Вам потрібно скласти прислів’я та пояснити їх значення.
Вихователь .
Сьогодні ми зустрілися напередодні великого свята Великодня. Тому на завершення
хочу вам розповісти легенду. Кажуть, що доля світу залежить від того, скільки
писанок кожного року пишеться. Доки пишуться писанки, світ буде існувати, а
коли цей звичай зникне, тоді зло знищить світ. Людська любов перемагає
найбільше зло. Отже, пишіть писанки, люді добрі.
Вдягла
весна мережану сорочку,
Умившись
і звільнившись від турбот,
І
піднімає волошкові очі
До
віщих, до церковних позолот.
Душа стає в цю днину молодою.
Забувши,
що слова бувають злі.
Повняться
всі старання добротою
На
ранньому скоромному столі.
Великдень
всіх нас на гостини просить,
Малює
сонце полотно небес
І
крашанку, як усмішку, підносить.
Разом:
Христос воскрес! Воістину воскрес!
(Гостей
і всіх присутніх пригощають короваєм)
